Писатиму цей пост українською мовою, бо збираюсь виносити сміття з хати, а так хоч не всі зрозуміють :)
З вересня місяця я поринула у тісні стосунки з українською діаспорою. Вчителюю в суботній школі, відвідую заходи, присвячені дням України, святові хліба, обідаю в українському шинку та навіть сама готую урочисту лінійку до дня пам'яті жертв Голодоморів...
Ну що вам сказати, любі друзі? Однозначно, поведінка залежить від виховання, освіченості і рівня свідомості кожної людини окремо взятої. Я особисто знайома з українцями, які є високопорядними і моральними людьми, інтелігенцією, яка надихає на роздуми про серйозне і шляхетне. Також знаю шикарних українських дівчат, які мислять космополітично, знаходять друзів серед представників всіх народів, які своєю жагою до життя запалюють віру в майбутнє. А ще знаю таких українців, які являють собою натовп з характерними для нього рисами: озлобленість, неймовірна тяга до шкандалів на пустому місці, заздрість, постійне прагнення "щоб краще ніж у сусіда", а також ура-патріотизм (цей жахливий, голослівний і фактично нічим не підкріплений націоналізм).
 |
| Свято хліба в українській школі в Лондоні |
Окремо хочеться сказати про традиції... Робити догану вчительці, яка привіталася російською мовою (людина з Києва) - це нормально. Говорити на ламаній українській мові з дуже сильним англійським акцентом - і це нормально. А на Святого Миколая хороводи водити - це зрада Батьківщини (радянська традиція!?), забуваючи про те, що "Подоляночка" - це теж хоровод... Відмінити привітання на день вчителя (більшовицьке свято?!) - це теж норма для українців в Англії. Здається хто як не вони, лондонці, повинні розуміти, наскільки одна культура впливає на іншу, і наскільки важливо жити поруч з представниками різних націй, проявляючи толерантність.
Про патріотизм... Звісно, легко кричати раз на рік після кількох пляшок пива на концерті ВВ в Лондоні: "Давай, Івано-Франківськ, Львів, покажемо тому Києву та Харкову, які ми українці, які ми патріоти!", наступаючи при цьому на голови дівчатам, що стоять поруч...
 |
| Свято батога :) |
До чого я, власне, веду? Не варто вважати, що усі "закордонні" українці, які "кучкуються" і видають монографї а ля "плач за рідною домівкою", є такими вже й ідеальними. Легко бути патріотом там, далеко від нашого тут... І не варто, певно, вважати, що патріотизм - це зовнішні прояви в одязі та говірці... Давайте просто будемо людьми і будемо поважати один одного, дотримуючись золотого принципу моральності "Стався до людей так, як хотів би, щоб ставились до тебе". І їсти смачні українські страви :)
 |
| Польські деруни на Українських Днях |
P.S. Все, трохи відпустило :)
